ГОЛОВА

Слово, навколо якого зібралося безліч львівських висловів. Про розумове напруження казали «голова тріщит», про сильне переживання — «за голову схопитися», а «вороняче гніздо в голові» означало схильність думати про погане й драматизувати. Забути — це «вилетіти» або «випасти з голови»; закохатися — «закрутити собі голову»; наробити дурниць — «впасти на голову»; опам'ятатися — «стукнутися в голову». «Завертати голову» означало дурити когось або ж завдавати клопоту й набридати. Про здатного багато випити й не сп'яніти казали «мати сильну голову», а на цілковиту байдужість — «на босу голову». Розумну людину хвалили висловами «отверта голова», «світла голова», а нерозумну ганили: «тісна голова» — недоумок, «неспокійна голова» — пройдисвіт. Про вперту чи нетямущу людину казали «хоч кіл на голові теши», а жартівлива примовка «кланяйся голова з вухами, а потилиця й сама похилиться» стосувалася того, хто, вітаючись, надто низько вклоняється.