БОГ

Бог. У львівській говірці його лагідно називали також «Бозя» чи «Пан Біг». З цим словом жило безліч приказок: «пожалься, Боже» казали про щось геть жалюгідне й занедбане; «Бог кладе драбинку: догори і вдолинку» — про те, що в житті буває і добре, і погане; вислів «як Бог допустить, то й сухе дерево пустить» означав, що станеться справжнє чудо, коли вже на те Божа воля; а «як Бога кохаю» промовляли, аби запевнити в правдивості своїх слів. Вигуком «Боже найвищий!» виражали розчарування, подив чи відчай.