БАТЯР

Колоритна постать львівського передмістя початку XX століття. Спершу так називали дрібного кримінальника, розбишаку з околиць Львова; його кликали по-різному — «андрус», «батярина», «батярон», «батярус», «батярчук», «небесна пташка». Так само казали й про зухвалого, відважного хлопця, який живе на вулиці в товаристві приятелів, і про молодого гультяя, що живе розгульно (його ще звали «батярисько»), і про людину, яка не зважає на звичаї та любить гуляти. Згодом слово полагіднішало й стало означати веселого, компанійського хлопця з добрими манерами і шляхетним ставленням до жінок, а «старий батяр» — це статечний чоловік із гарними манерами й непересічним почуттям гумору. Звідси й вислови «зійти на батяра» чи «піти на батяра» (стати батяром) та «ходити на батяри» (волочитися містом у такій компанії). Жартівливо так казали й про невгамовну, надто рухливу дитину.